Меморіал пам'яті жертв голодоморів
27 листопада 1932 року Сталін на спільному засіданні Політбюро і ЦВК пояснив труднощі з заготовками хліба "проникненням в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів, які організували саботаж і зриви". Газета "Правда" від 4 та 8 грудня 1932 рокузакликала до рішучої боротьби з "кулаками", особливо на Україні. 24 січня 1933 року союзний ЦК звинуватив Компартію України в провалі збору зерна, в притупленні більшовицької пильності і направив на Україну секретаря ЦК Павла Постишева. Зі своїх посад були зміщені 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половини голів колгоспів.
1933 рік: напрямок — не відомий, доля — відома
Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
.Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Економічно не обгрунтована примусова колективізація в СРСР у 1929-1930 роках призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба. Проте план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним чином пішло на покриття експортних зобов"язань країни. У 1931 році республіка знову повинна була здати планові 7,7 млн тонн, у той час як урожай зерна знизився до 5 млн тонн.
Повертаючись додому, мама казала про якісь неупокоєні душі, русалок, знищене заради нової дороги кладовище, про старших братиків Колю і Петю, про їхніх ненароджених діточок, моїх двоюрідних братиків чи сестричок. «Хлопчики спухли з голоду, — розповідала мама, — бо був страшенний голод, що на селі не виживали навіть коти з собаками». Невтямки були мені ті розповіді. По-дитячому, з подивом допитувалася про корів та кіз, які начебто ж могли прогодувати і людей, і котів.