Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Світлана ГАЛАУР
Чорні квадрати смерті
Ікони Ісуса Христа та Божої Матері, пучок засохлих колосків у глиняному глечику і воскові свічечки… Цей «куточок пам’яті», який мимоволі впадає в око серед багатьох експонатів виставки, символізує не просто історичну минувшину, а незагойну фізичну і духовну рану українського народу, яка невгамовним болем пронизує серця багатьох поколінь. Не полишає байдужим жодного відвідувача й шмат потертого від часу паперу, на якому розповзлися чорні квадрати, наче чорні ворони… Поряд — сучасне кольорове видання цієї карти.
Народна творчість про Голодомор 1932–1933 років одна з найменш досліджених. Чи не єдиним дослідником мудрості часів колективізації та Голодомору був Ігор Васильович Бугаєвич, після смерті якого видавництво «Український письменник» випустило у 1993 році фольклорну збірку «Дожилася Україна…». В ній автор зібрав і прокоментував український фольклор періоду Голодомору. І цей унікальний матеріал — одне з найправдивіших свідчень голоду 1933 року.
Павло КУЩ
Гірка правда без секретного грифа
Якраз три роки тому розпочався перший в Україні суд на людиною, яка публічно висловила сумнів у тому, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом українського народу. «Відзначився» житель Донецької області — редактор тутешньої районної газети, який у своїй публікації висловив власне бачення тих подій. У відповідь його опонент — представник однієї з політичних партій звернувся до суду з вимогою визнати статтю протиправними діями, які, на його думку, є відвертим знущанням та наругою над пам’яттю про жертв Голодомору.
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті.
Разом з тим, міжнародне визнання Голодомору міститься в цілій низці офіційних документів. Зокрема, йдеться про заяву парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду; резолюцію № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства та аналогічна резолюція Законодавчої Ради штату Нова Південна Валія від 20 листопада 2003 p.; Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, ухвалену Сенатом Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.; резолюцію Сенату Канади від 19 червня 2003 р., в якій міститься заклик до уряду Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим як геноцидом. Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада днем жалоби в канадських школах; резолюції Палати представників та Сенату конгресу США, у т.ч. відповідно № 356 та №202, ухвалені у 2003 р., а також рішення Палати представників (листопад 2005 р.) про виділення уряду України земельної ділянки для спорудження у Вашингтоні до 75-річчя голодомору в Україні пам'ятника жертвам голодомору-геноциду; постанову стосовно „70-ї річниці великого голодомору в Україні 1932-1933 років” Державних Зборів Угорської Республіки від 24 листопада 2003 р.; послання Генерального директора ЮНЕСКО у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні 1932-1933 pp. від 16 грудня 2003 p.