Меморіал пам'яті жертв голодоморів
«І навіщо вам оце все треба було видумувати?»
«Я пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить? — звертається він до читача у перших же рядках книжки. — Адже йдеться про геноцид цілого народу в найбагатших чорноземних краях козацької України. Це ж бо мова не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель».
Інна ОМЕЛЯНЧУК
«Марія» йде до українців
Сьогодні його «Марію» можна (і навіть слід би кожному українцеві) придбати навіть через Інтернет, щоб, як і «Кобзар», тримати на покуті в рідній хаті. А от у минулому столітті про цей роман знало обмежене коло людей у Західній Україні. Написаний у 1932–1933 роках, уже в 1934-му він уперше вийшов друком у тодішньому польському Львові: і звісно, що в радянську Україну тоді не потрапив. У 1941-му, коли твір перевидали вдруге, цьому завадила війна. А далі… в забутті надовго залишився не лише твір, а й автор — уродженець села Дермань, що нині в Здолбунівському районі на Рівненщині. І лише в 1991-му «Марія» втретє побачила світ у незалежній Україні.
Глава держави очолив скорботну ходу вздовж центральної алеї Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». А потім урядовці разом із представниками громадськості встановили символічні композиції з колосків пшениці та квітів до скульптури «Гірка пам’ять дитинства».
.Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Двічі судимий… щоденник
Ведучи тему Великого голоду на сторінках «Урядового кур’єра», кілька разів зупинялася на такій думці: звичайні люди страшенно страждали, не маючи можливості нагодувати дітей, які згасали на очах.