Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Євдокія ТЮТЮННИК
Плата за фото, яке звинувачує
Зображення базарного дня на центральній вулиці Батурина має загадковий феномен: чим довше його розглядаєш, тим більше здається, що воно оживає. Ось баюра, з якої щойно вилізли замурзані льохи. Навкруг багато різномастих коней, які сумирно стоять в упряжі. Неподалік своїх пожитків спілкуються статечні господарі в картузах, перегукуються метушливі селянки у рясних спідницях та хустках. Спогорда поглядають з возів причепурені міщанки у чепчиках, а одна, напевне, найповажніша, навіть під парасолькою. Базарувальники енергійно перемовляються, торгуються, сперечаються, доходять згоди… Ту чудову мить спіймав місцевий житель Микола Бокань, за походженням селянин, за покликанням і талантом — неабиякий фотомайстер.
Світлана ГАЛАУР
Чорні квадрати смерті
Ікони Ісуса Христа та Божої Матері, пучок засохлих колосків у глиняному глечику і воскові свічечки… Цей «куточок пам’яті», який мимоволі впадає в око серед багатьох експонатів виставки, символізує не просто історичну минувшину, а незагойну фізичну і духовну рану українського народу, яка невгамовним болем пронизує серця багатьох поколінь. Не полишає байдужим жодного відвідувача й шмат потертого від часу паперу, на якому розповзлися чорні квадрати, наче чорні ворони… Поряд — сучасне кольорове видання цієї карти.
В один голос — про один голод
Я довго не вірила, що Голодомор був. Хоч професійно вивчала історію протягом років перебудови — з 1986-го по 1991 рік. Навіть тоді про Голодомор нам не розповідали. Такої сторінки в історії КПРС не було, її ідеями залишалися боротьба за колективізацію та індустріалізацію. Тож нас «заточували» проти куркулів і розповідали про розкуркулювання ворогів.
вбивство членів групи;
заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам групи;
навмисне створення життєвих умов, розрахованих на цілковите або часткове фізичне знищення її;
вжиття заходів, розрахованих на попередження дітонароджуваності у середовищі такої групи і, нарешті, д) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу”.
Моє переосмислення історії країни відбулося, коли почула від мами, чому вона народилася в місті Стрий Львівської області. Виявилося, що мамина бабуся на початку 1930-х тікала з Харківщини на Західну Україну разом із дітьми, аби врятувати малих від голоду. Мама тільки тепер тихенько розповідає про ті часи, про те, що дізналася від бабусі та своєї мами. Історія про голод довго була сімейною таємницею. Мама й досі вважає: про Голодомор не можна розмовляти вголос. Ця трагедія — в історії родин, в їхній вічній пам’яті.