Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Володимир В’ЯТРОВИЧ: «Чекісти жорстоко переслідували всіх свідків трагедії»
Замовчування інформації про Голодомор, фальсифікації та перекручування правди — все це супроводжує трагедію українського народу вже майже 80 років. Як могло статися, що факти масового вимирання європейського народу в мирний час через голод не поширилися світом і не викликали обурення політиків та впливових осіб інших держав? Чому й досі навколо цієї теми стільки ламається списів? Про все це ми спілкуємося з кандидатом історичних наук Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.
Павло КУЩ
Гірка правда без секретного грифа
Якраз три роки тому розпочався перший в Україні суд на людиною, яка публічно висловила сумнів у тому, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом українського народу. «Відзначився» житель Донецької області — редактор тутешньої районної газети, який у своїй публікації висловив власне бачення тих подій. У відповідь його опонент — представник однієї з політичних партій звернувся до суду з вимогою визнати статтю протиправними діями, які, на його думку, є відвертим знущанням та наругою над пам’яттю про жертв Голодомору.
Олександр ВЕРТІЛЬ
Намолена пам’ять
З пічником Іваном Вільбоєм я познайомився, коли прийшов наймати його підремонтувати гру?бу. В хаті звернув увагу на затьмарену часом ікону Івана-Воїна. «Це ікона старовинна, — мовив господар. — Мама казали, що вона в її роду ще з прапрадіда. У Вільбоїв у кожному поколінні були Івани. От Іван-Воїн був їхнім покровителем. Ікона намолена, особливо мамою». Та й повів Іван Парфилович про нелегку долю своєї родини.
У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Проте представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість, розповсюджена як офіційний документ ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, НУО, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн-теперішніх членів ЄС.
Віктор РЕВЕГУК: «Це була трагедія бездержавної української нації»
Мій співрозмовник не тільки професійний історик, а передовсім людина, яка народилася в селі, і про голод на Полтавщині знає від своїх рідних, які його пережили. Розповідаючи про події 1932—1933 років, він зазначає, що це була трагедія бездержавної української нації. І пояснює, чому.