Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Про Голодомор розповіли мовою жестів
У музеї пам’яті жертв голодоморів частину відеоматеріалів адаптували для людей з вадами слуху.
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування.
— Чи з’являлася тоді у галицькій пресі правдива інформація про жахливий голод в Україні?
— Галичани, як, зрештою, й волиняни та буковинці, які не перебували тоді під радянським володарюванням, надзвичайно болісно сприйняли цю страшну трагедію українського народу. Найпопулярніша в Галичині газета «Діло» постійно вела на своїх шпальтах рубрики «Голод в Україні», «Рятуйте Україну!», «Статистика голодної смерті», «Чужинець про становище в Україні», у яких друкувала матеріали щодо Голодомору 1932-1933 років. Велику увагу цій проблемі приділяли також такі галицькі газети, як «Новий час», «Народня справа», «Нова зоря», «Свобода», «Українська громада», «Мета» тощо. Мовчала лише прокомуністична преса.
Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини.
Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”.