Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Організація Об’єднаних Націй, як колективний голос міжнародного співтовариства, покликаний стояти на сторожі поваги до універсальних прав і свобод людини, також має сприяти донесенню правди про пережите українським народом лихоліття. Забезпечення схвалення відповідного документа в ООН – є одним із основних завдань нашої держави.
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «Українська діаспора спромоглася донести світові правду про голод»
Редакція газети «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій, присвячених великій трагедії українського народу — штучно створеному сталінським режимом Голодомору 1932–1933 років, внаслідок якого загинуло кілька мільйонів людей.
Спочатку прийшла «похоронка» на дядька Івана, який квартирував у сарайчику на їхньому городі. Десятирічна Ліза мало що знала про цього чоловіка з села, який приїхав на заробітки на підприємство «Донсода». Подейкували, що в нього в селі залишилася сім’я, і щоб її прогодувати, він у всьому собі відмовляв. Недоїдав. А робота важка, шкідлива. І дядько захворів на туберкульоз.
— Cелянин заздалегідь знав, скільки має заплатити державі податку. Спочатку, з 1921-го по 1923-й, податок брали в натуральній формі, потім у грошовій. А коли почалася індустріалізація, знадобився хліб державі, щоб його продавати за кордон і на виручену валюту купити все необхідне для промислового будівництва. Харківський тракторний завод, Дніпрогес будували за ці кошти. Купували обладнання, інженерів і робітників, щоб його налагодити, наймали. І тому з урожаю 1932 року на Україну накладено данину — 356 мільйонів пудів. Вона була непідйомною, бо до 1 листопада виконали тільки половину цього плану. І почався голод.
Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.