Меморіал пам'яті жертв голодоморів
1933 рік: напрямок — не відомий, доля — відома
Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
Цей злочин не має строку давності
«Запали свічку пам’яті!». Такі звернення до українців почали лунати з телевізійних екранів та радіомереж ще за тиждень до 26 листопада. Сумний день. Скорботний. Для історії нації — знаковий. Це День пам’яті жертв голодоморів в Україні. Чорної суботи у столиці керівництво країни пройшло скорботною ходою від Меморіалу жертв Голодомору. Там відбувалася жалобна церемонія: лунала молитва, оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання. Ці заходи дали старт Всеукраїнській акції «Запали свічку!».
Наслідки Голодомору
Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...
А як відповідальні партійні керівники переживали ту людську трагедію, яку вони самі й організовували і свідками якої були? Не можна ж від життя заховатися за якимось парканом!..
Євдокія ТЮТЮННИК
Плата за фото, яке звинувачує
Зображення базарного дня на центральній вулиці Батурина має загадковий феномен: чим довше його розглядаєш, тим більше здається, що воно оживає. Ось баюра, з якої щойно вилізли замурзані льохи. Навкруг багато різномастих коней, які сумирно стоять в упряжі. Неподалік своїх пожитків спілкуються статечні господарі в картузах, перегукуються метушливі селянки у рясних спідницях та хустках. Спогорда поглядають з возів причепурені міщанки у чепчиках, а одна, напевне, найповажніша, навіть під парасолькою. Базарувальники енергійно перемовляються, торгуються, сперечаються, доходять згоди… Ту чудову мить спіймав місцевий житель Микола Бокань, за походженням селянин, за покликанням і талантом — неабиякий фотомайстер.