Меморіал пам'яті жертв голодоморів
…У Мельниках Чигиринського району якось зайшов до однієї хати, де жила вже зовсім немічна бабуся. Познайомилися. Розговорилися. Олена Петрівна Шпильова показала свій НЗ, який береже як зіницю ока: недоторканий запас крупів, солі та сірників. У тридцяті роки, згадувала вона, за такі харчі люди ладні були віддати життя. Жила на той час із батьками на хуторі Беркотівка. Повним ходом тривало розкуркулювання. Прийшли до хати люди, описали все, що було, навіть перепряди конопель.
Цей злочин не має строку давності
«Запали свічку пам’яті!». Такі звернення до українців почали лунати з телевізійних екранів та радіомереж ще за тиждень до 26 листопада. Сумний день. Скорботний. Для історії нації — знаковий. Це День пам’яті жертв голодоморів в Україні. Чорної суботи у столиці керівництво країни пройшло скорботною ходою від Меморіалу жертв Голодомору. Там відбувалася жалобна церемонія: лунала молитва, оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання. Ці заходи дали старт Всеукраїнській акції «Запали свічку!».
На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав.
Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності (Закон про "п"ять колосків"). По країні до початку 1933 року за неповні п"ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 - до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст у села направили 112 тисяч членів партії, людей, які не знали проблем села. Райони, що не справлялися зі здачею зерна, заносилися в "чорні списки". У "чорному списку" виявилося 86 районів республіки.
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування.