Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Руслан НОВАКОВИЧ
Остання Паска
Григір довго лежав з розплющеними очима і дивився в стелю. Потім підвівся і сів на лаві. На столі лежала дошка. Це була заготовка для ікони. На білому левкасі вже видні обриси Бога.
В радянські часи розмови про Голодомор розцінювалися як наклеп на радянську владу. Вголос говорити про великий голод почали тільки з часів незалежності держави. І першими у відкритті правди про трагічну сторінку історії власного народу були представники української діаспори. Саме про це йдеться в першій публікації нового циклу.
Документи про визнання Голодомору прийняли також окремі регіональні та муніципальні органи, зокрема Законодавча асамблея штату Парана (Бразилія), Парламент Каталонії (Іспанія) та Палати депутатів провінцій Чако та Місьйонес (Аргентина).
Борис МАТЮЩЕНКО: «Метою голодоморів було придушення українського селянства»
У документальному виданні «У жорнах голодоморів. Хроніки» дніпропетровського журналіста, краєзнавця та письменника Бориса Матющенка йдеться про війну більшовиків з українським селом. Саме так автор визначив головну тему книжки. У передмові до неї доктор історичних наук, професор Юрій Мицик пише: «Дитинство Бориса Матющенка припало на воєнне лихоліття, голодовку 1946–1947 років, а його дідам і батькам довелося пережити ще страшніші трагедії в історії України — штучні голодомори 1921–1923 pp. і 1932–1933 pp. Отже інтерес автора до цих сумних сторінок історії нашого народу не випадковий. Він зосереджує увагу читача на тих подіях, які раніше замовчувалися, глушилися фанфарами компартійної пропаганди». До 80-річчя Голодомору Борис Матющенко підготував нову, доповнену редакцію книжки.
Голод тричі переслідував українців — у 1921–1922, 1932–1933 і 1946–1947 роках, кілька поколінь поспіль пройшли найжорстокіші випробування. Але український народ вижив! З його пам’яті неможливо стерти пережите: спогади очевидців, сімейні історії зберігають правду про винищення народу.