Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Моє переосмислення історії країни відбулося, коли почула від мами, чому вона народилася в місті Стрий Львівської області. Виявилося, що мамина бабуся на початку 1930-х тікала з Харківщини на Західну Україну разом із дітьми, аби врятувати малих від голоду. Мама тільки тепер тихенько розповідає про ті часи, про те, що дізналася від бабусі та своєї мами. Історія про голод довго була сімейною таємницею. Мама й досі вважає: про Голодомор не можна розмовляти вголос. Ця трагедія — в історії родин, в їхній вічній пам’яті.
Отже, сьогодні «Урядовий кур’єр» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, грунтуючись на матеріалах із раніше не доступних архівів, розповідає про антирадянські повстання в Україні 1930—1932 років. Пам’ятаємо всіх убитих українців і свідомі того, що, виживши у 1933-му, вистоявши у 2014-му, переможемо завтра!
…У Мельниках Чигиринського району якось зайшов до однієї хати, де жила вже зовсім немічна бабуся. Познайомилися. Розговорилися. Олена Петрівна Шпильова показала свій НЗ, який береже як зіницю ока: недоторканий запас крупів, солі та сірників. У тридцяті роки, згадувала вона, за такі харчі люди ладні були віддати життя. Жила на той час із батьками на хуторі Беркотівка. Повним ходом тривало розкуркулювання. Прийшли до хати люди, описали все, що було, навіть перепряди конопель.
Олександр ВЕРТІЛЬ
Намолена пам’ять
З пічником Іваном Вільбоєм я познайомився, коли прийшов наймати його підремонтувати гру?бу. В хаті звернув увагу на затьмарену часом ікону Івана-Воїна. «Це ікона старовинна, — мовив господар. — Мама казали, що вона в її роду ще з прапрадіда. У Вільбоїв у кожному поколінні були Івани. От Іван-Воїн був їхнім покровителем. Ікона намолена, особливо мамою». Та й повів Іван Парфилович про нелегку долю своєї родини.
У всі часи, хоч і стояла прикордонна варта, мислівчани без зайвих перешкод могли провідувати рідних, знайомих в обох частинах села, бувати на весіллях. Дехто навіть обробляв поле на протилежному березі Збруча. Коли ж прийшли більшовики, лівобережна Мислова ввійшла до складу Волочиського району (тепер Хмельницької області), правобережна ж залишилася на Тернопільщині, що тоді перебувала під польською владою. Донині місцеві жителі хмельницьку Мислову називають руською, а тернопільську — українською, або західною.