Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Отже, сьогодні «Урядовий кур’єр» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, грунтуючись на матеріалах із раніше не доступних архівів, розповідає про антирадянські повстання в Україні 1930—1932 років. Пам’ятаємо всіх убитих українців і свідомі того, що, виживши у 1933-му, вистоявши у 2014-му, переможемо завтра!
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «Українська діаспора спромоглася донести світові правду про голод»
Редакція газети «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій, присвячених великій трагедії українського народу — штучно створеному сталінським режимом Голодомору 1932–1933 років, внаслідок якого загинуло кілька мільйонів людей.
Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду.
Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності (Закон про "п"ять колосків"). По країні до початку 1933 року за неповні п"ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 - до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст у села направили 112 тисяч членів партії, людей, які не знали проблем села. Райони, що не справлялися зі здачею зерна, заносилися в "чорні списки". У "чорному списку" виявилося 86 районів республіки.
Відтоді ця Конвенція стала інструментом попередження геноциду, дієвість якого істотно зросла після завершення „холодної війни”. Проте сформульовані у цьому документі юридичні норми вживались, як правило, лише по відношенню до Голокосту часів Другої світової війни, по свіжих слідах якого, власне, й було розроблено Конвенцію.