Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Не підкорені голодом у 1933-му — непереможні нині!
22 листопада Україна відзначає 81-і роковини Голодомору та вшановує пам’ять жертв цієї страшної трагедії українського народу. В попередні роки жалобні заходи були присвячені окремим темам: згадували дітей — жертв Голодомору, доброчинців, які рятували людей від голоду і допомагали їм вижити. Цього року зосереджуємося на особливо актуальній у нинішніх важких умовах воєнного протистояння з Кремлем та його найманцями темі спротиву українського селянства сталінському терору і геноциду, добре усвідомлюючи, що у ХХ столітті голодом прагнули вбити нашу свободу.
Отже, чи можлива юридична відповідальність за Голодомор в Україні 1932–1933 років згідно з міжнародним та національним правом? Про це ми спілкуємося з доктором права, завідувачем кафедри міжнародного права НаУКМА Мирославою АНТОНОВИЧ.
У 1931 році внаслідок посухи був неврожай, що значно скоротило хлібні ресурси країни. Некомпетентна політика в сільському господарстві і екстенсивний експорт зерна урожаю 1931 року зробили ситуацію критичною. У 1932 році послідував ще більший спад виробництва продуктів харчування, насамперед, за рахунок основних хлібовиробних районів СРСР - зернових районів УРСР і Кубані. До початку осені 1932 року країна почала відчувати труднощі із забезпеченням міського населення продовольством.
«Не знаю, як це зробити, я звертаюся до вас із проханням вписати прізвище моєї матері до Книги пам’яті жертв Голодомору. Палажка Кіндратіївна Склярук померла від голоду навесні 1933 року. Мені тоді йшов 10-й рік. Я разом з нею та батьком Сергієм Григоровичем жили в селі Свинарка Бабанського району Київської області (нині село Свинарка Уманського району Черкаської області).
Микола ЛАЗАРОВИЧ: «Жителі Західної України прагнули хоч якось зарадити страшному голоду»
Як Галичина, що не була тоді під владою більшовиків, сприйняла цю страшну трагедію своїх єдинокровних східних братів-українців, стала на їхній захист? Це запитання й визначило тему розмови з науковцем.