Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Двічі судимий… щоденник
Ведучи тему Великого голоду на сторінках «Урядового кур’єра», кілька разів зупинялася на такій думці: звичайні люди страшенно страждали, не маючи можливості нагодувати дітей, які згасали на очах.
Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду.
Економічно не обгрунтована примусова колективізація в СРСР у 1929-1930 роках призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба. Проте план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним чином пішло на покриття експортних зобов"язань країни. У 1931 році республіка знову повинна була здати планові 7,7 млн тонн, у той час як урожай зерна знизився до 5 млн тонн.
Отже, чи можлива юридична відповідальність за Голодомор в Україні 1932–1933 років згідно з міжнародним та національним правом? Про це ми спілкуємося з доктором права, завідувачем кафедри міжнародного права НаУКМА Мирославою АНТОНОВИЧ.
Героїчне й трагічне як фундамент майбуття
Заходи з ушанування жертв Голодомору 1932—1933 років відбулися у столиці за участі керівництва держави: Президента Віктора Януковича, його попередників — Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Прем’єр-міністра Миколи Азарова, Голови Верховної Ради Володимира Рибака.