Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Павло КУЩ
Гірка правда без секретного грифа
Якраз три роки тому розпочався перший в Україні суд на людиною, яка публічно висловила сумнів у тому, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом українського народу. «Відзначився» житель Донецької області — редактор тутешньої районної газети, який у своїй публікації висловив власне бачення тих подій. У відповідь його опонент — представник однієї з політичних партій звернувся до суду з вимогою визнати статтю протиправними діями, які, на його думку, є відвертим знущанням та наругою над пам’яттю про жертв Голодомору.
А як відповідальні партійні керівники переживали ту людську трагедію, яку вони самі й організовували і свідками якої були? Не можна ж від життя заховатися за якимось парканом!..
У 1931 році внаслідок посухи був неврожай, що значно скоротило хлібні ресурси країни. Некомпетентна політика в сільському господарстві і екстенсивний експорт зерна урожаю 1931 року зробили ситуацію критичною. У 1932 році послідував ще більший спад виробництва продуктів харчування, насамперед, за рахунок основних хлібовиробних районів СРСР - зернових районів УРСР і Кубані. До початку осені 1932 року країна почала відчувати труднощі із забезпеченням міського населення продовольством.
…У Мельниках Чигиринського району якось зайшов до однієї хати, де жила вже зовсім немічна бабуся. Познайомилися. Розговорилися. Олена Петрівна Шпильова показала свій НЗ, який береже як зіницю ока: недоторканий запас крупів, солі та сірників. У тридцяті роки, згадувала вона, за такі харчі люди ладні були віддати життя. Жила на той час із батьками на хуторі Беркотівка. Повним ходом тривало розкуркулювання. Прийшли до хати люди, описали все, що було, навіть перепряди конопель.
У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.