Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Микола ШОТ
Одне село — дві долі
Мислова. Таку назву мають два села-сусіди, що територіально належать до різних областей — Тернопільської та Хмельницької. Нинішнього літа вони відзначили 550-річчя першої письмової згадки про себе. У кожної половинки Мислови — окреме життя, кожній випала своя доля. Великий голод 1932–1933 років морив лівобережжя, правобережні ж мислівчани як могли старалися зарадити трагедії єдинокровних братів.
.Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Власне, під цим кутом зору й відбулось міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору у 2003 році.
Його початок було покладено спеціальним засіданням Верховної Ради України 14 травня 2003 року, присвяченим пам’яті жертв Голодомору, в якому не взяла участі лише фракція комуністів. Учасники засідання ухвалили Звернення до українського народу, в якому визнали, що „...Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії”.
Важливим елементом визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років геноцидом українського народу на міжнародному рівні є визнання його в рамках таких міжнародних організацій як Рада Європа, Європарламент, ОБСЄ, Рада з прав людини ООН, ООН тощо. В міжнародних організаціях проводиться активна робота, результатом якої має стати схвалення нашої ініціативи вже влітку 2008 р.
На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав.