Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
В один голос — про один голод
Я довго не вірила, що Голодомор був. Хоч професійно вивчала історію протягом років перебудови — з 1986-го по 1991 рік. Навіть тоді про Голодомор нам не розповідали. Такої сторінки в історії КПРС не було, її ідеями залишалися боротьба за колективізацію та індустріалізацію. Тож нас «заточували» проти куркулів і розповідали про розкуркулювання ворогів.
Голод тричі переслідував українців — у 1921–1922, 1932–1933 і 1946–1947 роках, кілька поколінь поспіль пройшли найжорстокіші випробування. Але український народ вижив! З його пам’яті неможливо стерти пережите: спогади очевидців, сімейні історії зберігають правду про винищення народу.
Разом з тим, міжнародне визнання Голодомору міститься в цілій низці офіційних документів. Зокрема, йдеться про заяву парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду; резолюцію № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства та аналогічна резолюція Законодавчої Ради штату Нова Південна Валія від 20 листопада 2003 p.; Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, ухвалену Сенатом Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.; резолюцію Сенату Канади від 19 червня 2003 р., в якій міститься заклик до уряду Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим як геноцидом. Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада днем жалоби в канадських школах; резолюції Палати представників та Сенату конгресу США, у т.ч. відповідно № 356 та №202, ухвалені у 2003 р., а також рішення Палати представників (листопад 2005 р.) про виділення уряду України земельної ділянки для спорудження у Вашингтоні до 75-річчя голодомору в Україні пам'ятника жертвам голодомору-геноциду; постанову стосовно „70-ї річниці великого голодомору в Україні 1932-1933 років” Державних Зборів Угорської Республіки від 24 листопада 2003 р.; послання Генерального директора ЮНЕСКО у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні 1932-1933 pp. від 16 грудня 2003 p.
Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.