Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.
Цей злочин не має строку давності
«Запали свічку пам’яті!». Такі звернення до українців почали лунати з телевізійних екранів та радіомереж ще за тиждень до 26 листопада. Сумний день. Скорботний. Для історії нації — знаковий. Це День пам’яті жертв голодоморів в Україні. Чорної суботи у столиці керівництво країни пройшло скорботною ходою від Меморіалу жертв Голодомору. Там відбувалася жалобна церемонія: лунала молитва, оголошували загальнонаціональну хвилину мовчання. Ці заходи дали старт Всеукраїнській акції «Запали свічку!».
.Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані „зелені ешелони” для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті.
Микола ШОТ
Одне село — дві долі
Мислова. Таку назву мають два села-сусіди, що територіально належать до різних областей — Тернопільської та Хмельницької. Нинішнього літа вони відзначили 550-річчя першої письмової згадки про себе. У кожної половинки Мислови — окреме життя, кожній випала своя доля. Великий голод 1932–1933 років морив лівобережжя, правобережні ж мислівчани як могли старалися зарадити трагедії єдинокровних братів.