Меморіал пам'яті жертв голодоморів
З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні.
Президент України Л.КУЧМА 26 листопада 1998 року N 1310/98 підписав Указ "Про встановлення Дня пам"яті жертв голодоморів", який відзначати щороку у четверту суботу листопада.
Євдокія ТЮТЮННИК
Щодня в інституті стояли домовини…
Великий Голод не оминув жодної української родини. Про нього довго, надто довго мовчали, не згадуючи навіть на родинній кухні. Чи знаєте ви, чому у вашого дідуся — жодного брата-сестри, хоч він — з багатодітної родини?.. Відходять у вічність останні свідки страшної трагедії українського народу. Розпитайте своїх рідних, сусідів, що вони пам’ятають про Голодомор. Ця правда потрібна нам усім!
Світлана ГАЛАУР
Чорні квадрати смерті
Ікони Ісуса Христа та Божої Матері, пучок засохлих колосків у глиняному глечику і воскові свічечки… Цей «куточок пам’яті», який мимоволі впадає в око серед багатьох експонатів виставки, символізує не просто історичну минувшину, а незагойну фізичну і духовну рану українського народу, яка невгамовним болем пронизує серця багатьох поколінь. Не полишає байдужим жодного відвідувача й шмат потертого від часу паперу, на якому розповзлися чорні квадрати, наче чорні ворони… Поряд — сучасне кольорове видання цієї карти.
У вересні того ж року Президент України закликав учасників 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підтримати ініціативу України щодо засудження Голодомору 1932-33 рр. в Україні як акту геноциду. Проте представлений Україною відповідний проект резолюції провести не вдалося. Натомість, розповсюджена як офіційний документ ГА ООН Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала всі держави-члени Організації, її спеціалізовані установи, міжнародні та регіональні організації, НУО, фонди і асоціації віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, у тому числі Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор-Леште, Узбекистан, Україна та Ямайка. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, усі 25 країн-теперішніх членів ЄС.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
«Марія» йде до українців
Сьогодні його «Марію» можна (і навіть слід би кожному українцеві) придбати навіть через Інтернет, щоб, як і «Кобзар», тримати на покуті в рідній хаті. А от у минулому столітті про цей роман знало обмежене коло людей у Західній Україні. Написаний у 1932–1933 роках, уже в 1934-му він уперше вийшов друком у тодішньому польському Львові: і звісно, що в радянську Україну тоді не потрапив. У 1941-му, коли твір перевидали вдруге, цьому завадила війна. А далі… в забутті надовго залишився не лише твір, а й автор — уродженець села Дермань, що нині в Здолбунівському районі на Рівненщині. І лише в 1991-му «Марія» втретє побачила світ у незалежній Україні.