Меморіал пам'яті жертв голодоморів
27 листопада 1932 року Сталін на спільному засіданні Політбюро і ЦВК пояснив труднощі з заготовками хліба "проникненням в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів, які організували саботаж і зриви". Газета "Правда" від 4 та 8 грудня 1932 рокузакликала до рішучої боротьби з "кулаками", особливо на Україні. 24 січня 1933 року союзний ЦК звинуватив Компартію України в провалі збору зерна, в притупленні більшовицької пильності і направив на Україну секретаря ЦК Павла Постишева. Зі своїх посад були зміщені 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половини голів колгоспів.
Олександр ВЕРТІЛЬ
Намолена пам’ять
З пічником Іваном Вільбоєм я познайомився, коли прийшов наймати його підремонтувати гру?бу. В хаті звернув увагу на затьмарену часом ікону Івана-Воїна. «Це ікона старовинна, — мовив господар. — Мама казали, що вона в її роду ще з прапрадіда. У Вільбоїв у кожному поколінні були Івани. От Іван-Воїн був їхнім покровителем. Ікона намолена, особливо мамою». Та й повів Іван Парфилович про нелегку долю своєї родини.
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.
У Празі пом'янули жертв голоду
У Празі близько півтисячі осіб взяли участь в акції "Запали свічку пам’яті", присвяченій жертвам голодоморів в Україні.
Лариса КОНАРЕВА
Тоді було подвигом поділитися хлібом
Історики в один голос твердять, що у час голодного мору, коли людина ламалася фізично і морально, доводилася обставинами до останньої межі існування, а іноді й втрачала людську подобу, залишалися мужні й благородні, хто не злякався випробувань і простягав руку допомоги іншим. Долі людей, про яких згадують ті, хто вижив, доводять, що героїзм можливий завжди. Без пам’яті про них правда про злочин проти українського народу буде неповною.