Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Власне, під цим кутом зору й відбулось міжнародне відзначення 70-ї річниці Голодомору у 2003 році.
Його початок було покладено спеціальним засіданням Верховної Ради України 14 травня 2003 року, присвяченим пам’яті жертв Голодомору, в якому не взяла участі лише фракція комуністів. Учасники засідання ухвалили Звернення до українського народу, в якому визнали, що „...Голодомор був свідомо організований сталінським режимом і повинен бути публічно засуджений українським суспільством і міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв факт геноциду у світовій історії”.
Лариса КОНАРЕВА
Тоді було подвигом поділитися хлібом
Історики в один голос твердять, що у час голодного мору, коли людина ламалася фізично і морально, доводилася обставинами до останньої межі існування, а іноді й втрачала людську подобу, залишалися мужні й благородні, хто не злякався випробувань і простягав руку допомоги іншим. Долі людей, про яких згадують ті, хто вижив, доводять, що героїзм можливий завжди. Без пам’яті про них правда про злочин проти українського народу буде неповною.
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Кордон між життям і смертю
Саме між Рівненщиною і Житомирщиною та Хмельниччиною в 30-ті роки минулого століття пролягав кордон, який тоді був не просто міждержавним — між Польщею та Українською РСР. У 1932–1933 роках він став кордоном між життям і смертю.
Василь БЕДЗІР
Діти боялися потрапити у... холодець
Страшний голод і події, що з ним пов’язані, які довелося пережити в дитинстві на малій батьківщині — Полтавщині — Ользі Писарєвій, пам’ятаються до дрібниць. Попри пережиті жах і страждання, вона не прагне нічого з того забути. Вдячна батькам: у лиху годину зберегли їй життя, яке продовжується 80 років потому. З Ольгою Никанорівною ми зустрілися в її власному будинку в Ужгороді, де вона живе останні 62 роки.