Меморіал пам'яті жертв голодоморів
В радянські часи розмови про Голодомор розцінювалися як наклеп на радянську владу. Вголос говорити про великий голод почали тільки з часів незалежності держави. І першими у відкритті правди про трагічну сторінку історії власного народу були представники української діаспори. Саме про це йдеться в першій публікації нового циклу.
Отже, сьогодні «Урядовий кур’єр» спільно з Українським інститутом національної пам’яті, грунтуючись на матеріалах із раніше не доступних архівів, розповідає про антирадянські повстання в Україні 1930—1932 років. Пам’ятаємо всіх убитих українців і свідомі того, що, виживши у 1933-му, вистоявши у 2014-му, переможемо завтра!
Федір ЛЮДНИЙ
Жах, що з тобою все життя
Тисяча дев’ятсот тридцять третього мені йшов сьомий рік. Тато одним із перших вступив до колгоспу, але потім вийшов з нього. Це, звичайно, викликало гнів активістів, і вони тероризували його, як могли. Батько змушений був шукати роботу в іншому районі за кілька кілометрів від свого села. Додому приходив рідко.
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування.
На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав.