Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
З метою виконання доручень Секретаріату Президента та Кабінету Міністрів України щодо спорудження пам’ятника жертвам Голодомору 1932-33 років у м.Вашингтон при МЗС України утворено спеціальну Робочу групу, до складу якої увійшли представники МЗС, Міносвіти, Мінкультури, Мін’юсту, Мінтрансзв’язку та Мінбуду. Посольством України в США проводиться робота щодо визначення конкретної земельної ділянки у м.Вашингтон під майбутній пам’ятник та щодо вирішення всіх процедурних питань для її належного оформлення.
Проте, критерієм масштабності трагедії є, очевидно, не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність цієї національної катастрофи можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
…В Україні вже на початку 1932 року лютував голод. Численні маси людей залишали свої села, шукаючи порятунку для себе і своїх родин. У пошуках їжі тисячі виснажених чоловіків, жінок, дітей блукали вулицями міст і сіл, прямували до залізничних вокзалів з надією врятуватися. На вокзалах селян штрафували і повертали назад.
Один із промовців на презентації книжки про Голодомор «Через терни — до України», яку написали доктор філософських наук професор Василь Кушерець і письменник, заслужений журналіст України Василь Василашко, сказав: «Цей урок пропускати небезпечно».