Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.
Володимир В’ЯТРОВИЧ: «Чекісти жорстоко переслідували всіх свідків трагедії»
Замовчування інформації про Голодомор, фальсифікації та перекручування правди — все це супроводжує трагедію українського народу вже майже 80 років. Як могло статися, що факти масового вимирання європейського народу в мирний час через голод не поширилися світом і не викликали обурення політиків та впливових осіб інших держав? Чому й досі навколо цієї теми стільки ламається списів? Про все це ми спілкуємося з кандидатом історичних наук Володимиром В’ЯТРОВИЧЕМ.
…В Україні вже на початку 1932 року лютував голод. Численні маси людей залишали свої села, шукаючи порятунку для себе і своїх родин. У пошуках їжі тисячі виснажених чоловіків, жінок, дітей блукали вулицями міст і сіл, прямували до залізничних вокзалів з надією врятуватися. На вокзалах селян штрафували і повертали назад.
У 2003-2007 pp. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.
Дослідниця констатує, що в часи Голодомору сталися суттєві деформації народної культури, деморалізація суспільства і втрата сімейних цінностей. Пропонуємо ознайомитися з деякими тезами її роботи.