Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Глава держави доручив уряду, серед іншого, „забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства”.
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.
Згаданий судовий процес справді був найпершим, хоча фактів цинізму та блюзнірства стосовно голодних років у регіоні не бракувало й до того. Приміром, у День всеукраїнської скорботи, якраз саме у той час, коли по всій державі була оголошена хвилина мовчання, а на підвіконнях запалювали свічки пам’яті, донецький телеканал взявся демонструвати художній фільм … «Веселі хлоп’ята».
Глибокий слід, залишений Голодомором 1932— 1933 рр. в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ столітті. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941- 45 рр., німецька окупація і Голокост, голод 1946-1947 рр... Однак якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим.
У всі часи, хоч і стояла прикордонна варта, мислівчани без зайвих перешкод могли провідувати рідних, знайомих в обох частинах села, бувати на весіллях. Дехто навіть обробляв поле на протилежному березі Збруча. Коли ж прийшли більшовики, лівобережна Мислова ввійшла до складу Волочиського району (тепер Хмельницької області), правобережна ж залишилася на Тернопільщині, що тоді перебувала під польською владою. Донині місцеві жителі хмельницьку Мислову називають руською, а тернопільську — українською, або західною.