Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Найбільше потерпіли лісостепові райони Київщини й Харківщини, які не відігравали провідної ролі у хлібозаготівлях
Скільки людей загинуло під час Голодомору і де саме він завдав найболючіших втрат: на півдні, сході, можливо, на півночі чи у центрі України? Ці питання поставила перед собою група американських та українських науковців, які протягом останніх кількох років працювали над започаткованим Українським науковим інститутом Гарвардського університету проектом «Мапа: інтерактивний атлас України». Проект реалізується за активної підтримки Фонду Катедр українознавства у Сполучених Штатах Америки, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАН України.
Василь БЕДЗІР
Діти боялися потрапити у... холодець
Страшний голод і події, що з ним пов’язані, які довелося пережити в дитинстві на малій батьківщині — Полтавщині — Ользі Писарєвій, пам’ятаються до дрібниць. Попри пережиті жах і страждання, вона не прагне нічого з того забути. Вдячна батькам: у лиху годину зберегли їй життя, яке продовжується 80 років потому. З Ольгою Никанорівною ми зустрілися в її власному будинку в Ужгороді, де вона живе останні 62 роки.
Один із промовців на презентації книжки про Голодомор «Через терни — до України», яку написали доктор філософських наук професор Василь Кушерець і письменник, заслужений журналіст України Василь Василашко, сказав: «Цей урок пропускати небезпечно».
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті.
Віктор РЕВЕГУК: «Це була трагедія бездержавної української нації»
Мій співрозмовник не тільки професійний історик, а передовсім людина, яка народилася в селі, і про голод на Полтавщині знає від своїх рідних, які його пережили. Розповідаючи про події 1932—1933 років, він зазначає, що це була трагедія бездержавної української нації. І пояснює, чому.