Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Нас у батька Парфила Кириловича всіх 11 було. Я вже на доброго пастуха витягував, найменшенький Петько в колисці гойдався, йому й року не було. А ті всі десь посередині. Якось приходе батько ввечері додому та й питає: «Ну що, дітки, підемо в колгосп чи ні?» А ми всі: «Ні, не хочемо». «Так нас же з хати виженуть», — батько знову. Тоді вже й мати встряла в суперечку: «Що ти городиш? Хіба ми в когось щось украли, чи як? Землі й трьох десятин немає. Ну сарай є, ну клуня, ну корівка — так і в людей так. Ото всього й багатства, що кобила племінна. Ти в заводі робиш — робітник, а на мені діти, город, хата… Які ж ми куркулі?»
Україна й Австралія сперечаються про сигарети – іноземна преса
Про хорватське майбутнє в ЄС, футбольний оптимізм англійців перед візитом до Молдови, тютюновий диспут між Україною та Австралією та Голодомор очима поляків - в огляді іноземної преси.
Олег ЧЕБАН
«Гарбузень» змінив «пухкотень», а навесні настав «капутень»
У сільській місцевості на Вінниччині, напевне, немає жодної родини, яка не постраждала під час Голодомору. Більшовики не забули подолянам, що вони наповнювали лави Армії УНР та у повстанських загонах виборювали право бути господарями на своїй землі. Тож голодним терором вибивали свідомих господарів, перетворюючи селянство на покірний «гвинтик» в чужій йому ідеологічній та економічній системі.
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування.
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.