Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.
Іноземні ЗМІ: українські вибори стануть лакмусовим папірцем демократії
У суботу, 22 вересня, іноземна преса розмірковує про виборчі ходи української влади, розповідає про спірні моменти зведення меморіалу жертвам голодомору в Американській столиці та застерігає російську владу про ризик гри в закон.
Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності (Закон про "п"ять колосків"). По країні до початку 1933 року за неповні п"ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 - до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст у села направили 112 тисяч членів партії, людей, які не знали проблем села. Райони, що не справлялися зі здачею зерна, заносилися в "чорні списки". У "чорному списку" виявилося 86 районів республіки.
Разом з тим, міжнародне визнання Голодомору міститься в цілій низці офіційних документів. Зокрема, йдеться про заяву парламенту Естонії від 20 жовтня 1993 р. із засудженням комуністичної політики геноциду; резолюцію № 680 щодо голодомору в Україні Сенату Австралії від 31 жовтня 2003 p., яка визнала події в Україні одним з найжахливіших проявів геноциду в історії людства та аналогічна резолюція Законодавчої Ради штату Нова Південна Валія від 20 листопада 2003 p.; Декларацію про вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років, ухвалену Сенатом Аргентинської Республіки 23 вересня 2003 р.; резолюцію Сенату Канади від 19 червня 2003 р., в якій міститься заклик до уряду Канади визнати голодомор в Україні 1932-1933 pp. та засудити будь-які спроби приховати історичну правду про те, що ця трагедія була нічим іншим як геноцидом. Документ передбачає також призначення останньої суботи листопада днем жалоби в канадських школах; резолюції Палати представників та Сенату конгресу США, у т.ч. відповідно № 356 та №202, ухвалені у 2003 р., а також рішення Палати представників (листопад 2005 р.) про виділення уряду України земельної ділянки для спорудження у Вашингтоні до 75-річчя голодомору в Україні пам'ятника жертвам голодомору-геноциду; постанову стосовно „70-ї річниці великого голодомору в Україні 1932-1933 років” Державних Зборів Угорської Республіки від 24 листопада 2003 р.; послання Генерального директора ЮНЕСКО у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні 1932-1933 pp. від 16 грудня 2003 p.
Вперше в СРСР 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР, згадав про факт голодомору.