Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.
У «Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Вінницька область» зазначено, що документально підтверджується зменшення за цей період кількості населення області на 531 025 осіб.
До важливих заходів з відзначення 75-х роковин Голодомору належить, ініційована Міжнародним координаційним комітетом Світового конгресу українців, акція „Запалімо свічку”. Зміст зазначеної акції полягає в тому, щоб у День пам’яті жертв голодоморів, в момент або за 2-3 хвилини до заходу сонця з урахуванням місцевого часу, зусиллями закордонних дипломатичних представництв України та організацій української діаспори здійснити запалення свічок (лампад) в офіційних установах України за кордоном, біля храмів, пам’ятників та пам’ятних знаків, громадських організацій української діаспори, вікнах українців та солідарних з ними представників інших національностей. Дана міжнародна акція символізує єднання українства навколо трагічної теми Голодомору та початок вшанування співвітчизниками у всьому світі 75-х роковин геноциду Українського народу.
Згаданий судовий процес справді був найпершим, хоча фактів цинізму та блюзнірства стосовно голодних років у регіоні не бракувало й до того. Приміром, у День всеукраїнської скорботи, якраз саме у той час, коли по всій державі була оголошена хвилина мовчання, а на підвіконнях запалювали свічки пам’яті, донецький телеканал взявся демонструвати художній фільм … «Веселі хлоп’ята».
Євдокія ТЮТЮННИК
Плата за фото, яке звинувачує
Зображення базарного дня на центральній вулиці Батурина має загадковий феномен: чим довше його розглядаєш, тим більше здається, що воно оживає. Ось баюра, з якої щойно вилізли замурзані льохи. Навкруг багато різномастих коней, які сумирно стоять в упряжі. Неподалік своїх пожитків спілкуються статечні господарі в картузах, перегукуються метушливі селянки у рясних спідницях та хустках. Спогорда поглядають з возів причепурені міщанки у чепчиках, а одна, напевне, найповажніша, навіть під парасолькою. Базарувальники енергійно перемовляються, торгуються, сперечаються, доходять згоди… Ту чудову мить спіймав місцевий житель Микола Бокань, за походженням селянин, за покликанням і талантом — неабиякий фотомайстер.