Національний музей "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні" висвітлює трагедії, які сталися в історії українського народу. 

Леся Онишко 

Протягом усього періоду існування радянського режиму український народ пережив жахливі трагедії - голодомори 1921-1922 років, 1932-1933 років та 1946-1947 років. Вони забрали життя мільйонів українців. Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. З урахуванням 6 мільйонів 122 тисяч ненароджених дітей Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб (дані Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України). Замордувавши голодом невинних людей, більшовицький режим прагнув убити й саму пам’ять про них.

За радянських часів говорити про Голодомор вважалося наклепом на радянську владу, що тягнуло за собою відповідні санкції. Проте українцям вдалося вижити й зберегти пам’ять про невинно вбитих голодом. Про трагедію Голодомору почали говорити публічно після проголошення Україною незалежності.

28 листопада 2006 році Верховною Радою України було прийнято . В Законі передбачено спорудження у м. Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні з метою створення центру збереження пам’яті про жертви трьох голодоморів.

На вшанування пам’яті невинно вбитих голодом на схилах Дніпра протягом 2008 року було зведено меморіальний комплекс. Урочисте відкриття Меморіалу було приурочене до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 рр. 22 листопада 2008 року Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні прийняв своїх перших відвідувачів. 8 липня 2009 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України було утворено Державний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні", який 18 лютого 2010 року набув статусу Національного. Засновником музею став центральний орган виконавчої влади - Український інститут національної пам’яті.

Автором проекту Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні є народний художник України Анатолій Гайдамака, архітектором – Юрій Ковальов. Народний художник України Микола Сядристий підібрав цитати з творів політичних діячів минулого.

Меморіал складається з трьох основних частин: Свічі пам'яті, Зали пам'яті та символічних "чорних дошок", на яких розміщено назви населених пунктів, що постраждали у роки Голодомору.
На початку алеї, при вході до Меморіального комплексу, з обох сторін розміщена скульптурна композиція «Ангели скорботи» –це  охоронці душ померлих у лихоліття Голодомору. Ця композиція є своєрідним вхідним порталом до Меморіалу.

У центрі площі "Жорна долі" мощенням сформовано коло, по зовнішній частині якого розташовані кам'яні жорна, які мають подвійну символіку. З одного боку вони символізують джерело життя – невід’ємний атрибут українського селянина, який споконвіку вирощував і перемелював збіжжя на борошно. З іншого – жорна – це символічний годинник історії, образ 24 годин, коли протягом однієї доби в роки Голодомору помирало 24 тисячі голодуючих.

До центру Меморіалу веде бруківка, яка імітує родючі українські чорноземи. Це і є головна алея комплексу – «Рілля пам’яті».

У центральній частині площі розташована скульптурна композиція "Гірка пам’ять дитинства", яка нагадує про трагічну долю найуразливішої категорії жертв Голодомору – дітей. П'ять пшеничних колосків у руках дівчинки символізують сумнозвісний "Закон про п'ять колосків". Так селяни називали постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій» від 7 серпня 1932 року, за якою колгоспне майно прирівнювалося до державного і оголошувалося недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні колгоспного майна і судили до 10-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна або до розстрілу. Виключення не робили навіть для дітей і старих людей, яких затримували з декількома колосками чи кількома замерзлими картоплинами, знайденими на колгоспному полі.

Центральною частина Меморіалу є Свіча - символ пам’яті українського народу про пережиті трагедії. Вона уособлює монументальний пам’ятник відродженої України усім жертвам тих жахливих подій: українському селянству, національно свідомій інтелігенції, військовикам, духовенству. Заввишки понад 30 метрів Свіча оздоблена скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих від голоду. Малі хрести – душі маленьких дітей, хрести більшого розміру символізують душі дорослих. Основа Свічі – чотири металеві чорні хрести, прикрашені фігурами бронзових лелек, які є свідченням українського національного відродження.

 

Головною складовою Меморіалу є Зала пам'яті. Відвідувачі мають можливість вшанувати пам’ять убитих голодом, запаливши лампадку та вдаривши у дзвін.

У Залі представлені томи Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кожен бажаючий має можливість отримати інформацію про жертви Голодомору у тому чи іншому населеному пункті України, заповнити «Анкети обліку жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» й надати інформацію про своїх рідних, які загинули від голоду.
На протязі 20 - 40 хвилин на екрані, що розташований по колу Зали, відвідувачі мають змогу переглянути відеофільми про Голодомор та дізнатися правди про ці жахливі часи.

 

 

 

Із Зали пам'яті відвідувачі Сходами спогадів, де на гранітних плитах розміщені написи очевидців та дослідників Голодомору 1932-1933 років, прямують до Алеї «Чорні дошки України». На Алеї розташовані символічні «чорні дошки» із чорного лабрадориту, на яких викарбовано назви 14 тисяч населених пунктів, що постраждали у лихоліття Голодомору. Занесення сіл на "чорні дошки" прирікало людей на голодну смерть. «Чорні дошки України» стали одним із трагічних символів Голодомору 1932 – 1933 років.

Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" став центром увіковічення та вшанування пам’яті людей вбитих голодом. Правда про голодомори поступово повертається до пам’яті народу, стає його болем і, одночасно, символом незнищенності нації.